У 2003 я випадково потрапив у туристичний клуб, привів мене в нього мій друг. Сам він вже на той час був у походах різної складності. Вже через якийсь невеликий час, в березні, мене взяли в похід, а точніше виїзд за місто, на дитячі змагання по спортивному орієнтуванню, сказали що можна їхати з сумкою, у кого не має рюкзаків, бо йти треба буде лише 800 метрів від автобуса до табору. На той час позичити рюкзак не було в кого, а сам я і не знав чи купувати собі новий, знадобиться він мені в майбутньому чи ні. Спальний мішок мені видали, сказали, що не замерзну. Що то був за спальник я не знаю, але в ночі я дуже сильно жалкував, що не взяв з собою декількох одіял )). Після цієї поїздки почалося моє шалене життя в плані походів та різного виду відпочинку.

Перший свій піший похід в Крим я пішов з рюкзаком під назвою"колобок", чесно кажучи, не зовсім зручний. Після нього я випробував на собі "єрмак", задоволення отримав теж не багато. Знайомі мені порадили купити свій спальник і рюкзак, сказали що є людина в Києві (Олександр Волков), який займається цим, за якість сказали щоб не хвилювався і ціна теж була хороша. Маючи трішки гіркого досвіду з холодними ночами, я вирішив замовити у Саши собі 4-х слойний спальний мішок-одіяло з капюшоном. Рюкзак мені привезли DALAR 120. Уже в наступному тижневому поході в Криму по маршруту «Тропа багіри», який починається в Бахчисараї і проходить через безліч печер та відомих в тих краях місць, таких як Чуфут-Кале, Мангуп-Кале, Ескі-Кермен, великий каньйон Криму та закінчився горою Ай-Петрі і спуском до водоспаду Учан-су, я відчув весь смак хорошого спорядження, від якого отримуєш задоволення.

Кожного наступний рік у мене в середньому було біля 10-12 походів. Взагалі майже усі свої походи по Криму я починав приїздом потягом у Сімферополь а далі уже старався прямувати до моря. Якщо з Сімферополя далі їхати у Бахчисарай, то звідти я ходив багато разів різними маршрутами у сторону Севастополя, Форосу, Сімеїзу, Гурзуфу, Ялти. Усі ці напрямки дуже цікаві. Ще дуже зручно починати свій похід із села Перевальне. До нього їздить тролейбус із Сімферополя. Чотири роки з Перевального я піднімався на Чатир-даг. На цьому плато дуже велика кількість прекрасних печер, всього близько двохсот. Також усі ці рази я підіймався на вершину Еклізі-Бурун (1527м), а з неї три разу у травні я переходив на Бабуган-яйлу, з підйомом на Роман-Кош (1545м) і кожен раз в травні там лежав сніг, з якого далі ми готували собі їжу. З Еклізі-Бурун, якщо вибрати правильний спуск, то можна легко дістатись Ангарського перевалу, а з нього я багато разів підіймався на Південний та Північний Демерджі. Ще один раз я ходив з села Перевального на плато Карабі в сторону Судака. Хто любитель печер то їх там безліч, а людей в тій місцевості навпаки мало, частіше зустрічаються дикі звірі, аніж люди, одна тільки проблемка якщо іти по карті, як це зробили ми, то два невеликих озера, до яких ми прямували, насправді пересохли ще десь у 1991 році, але на усіх картах, що зустрічались мені, вони залишились.

Був навіть випадок, коли ми перевозили спорядження для скелелазіння. Загрузив рюкзак так, що сам піднятись з ним не міг. Коли прийшов на вокзал, то зважив його, де зважуються люди, ваги показали 40 кг, звичайно з такою вагою далеко не підеш. Я був приємно здивований коли рюкзак витримав таке випробування.
П’ять разів з одним і тим же рюкзаком я підкоряв Петрос, Говерлу, Гутен Томнатек, Ребра, Бербенескул, Піп Іван. Це усі шість гір в Україні вищі за 2000м. розташовані на Чорногірському хребті в Карпатах.
З 2003 року я пройшов з одним і тим же рюкзаком більше 100 походів (по рівнинам та горам Криму та Карпат). Задоволений ним повністю. Матеріал міцний, спина дуже зручна, фурнітура та замки теж дуже хороші. Ні один шов не розійшовся і не протерся.

Був я і на Кавказі влітку 2008 в ущелині Адил-Су під льодовиком Кашкаташ, та ”посмішкою Шхельди”, та в ущелині Ірік-Чат. Не підвів мій рюкзак і мого знайомого, який взимку 2011 року пробував забратись на вершину Ельбрус (5642м), але із-за погодних умов вони були змушені спускатись на “бочки” з перемички на висоті 5300м.
Кожен турист, звичайно, збирає рюкзак по-своєму, але усім буде дуже зручний такий момент, коли треба буде залізти на саме дно, не вивертаючи весь рюкзак. В моєму рюкзаку є така можливість - ще один вхід знизу рюкзака.
Перевіривши неодноразово спорядження Олександра Волкова на собі, я усім друзям теж раджу придбати. Багато хто із моїх знайомих почали ходити в походи зі мною і всі вони переконались у хорошій якості спорядження.
Років 5 тому я собі придбав невеликий рюкзак. Дуже зручний, я з ним скрізь. На велосипеді, на сноуборді, використовував неодноразово як рюкзак для сходження на вершини з базового табору. Навіть просто сходити на базар за продуктами чи у гараж.

Чому раджу саме спорядження Волкова Саши, бо воно дійсно дуже якісне і надійне, не має нічого гіршого, чим коли в поході промерзнути в холодному спальнику чи щоб під час походу рюкзак почав розлітатись, а це буває досить часто коли маєш справу з неякісним спорядженням.